цена наркотик Чапаевск Мефедрон 4 MMC

Я ей дуже вдячний, пристрастилась до шматочків льоду

То була така собі звичайна сонячна денценька, коли я вирішив зробити собі хардкорну закладку в житті. А все почалося з думки, як би мені купити мефедрон. Наскільки може бути важка штука – знайти наркоділлера в місті. Але знаючи таке жаргонне слово, як шуга, я вже був готовий включити свої детективні навички. Мої гопницькі знання виявилися по-справжньому крутими, коли я розповідав про свої наміри своєму другу-гопніку Коляну.

Колян, брат, маю для тебе зарубку! Мені потрібен мефедрон, але не знаю, де взяти. Можливо, ти вкурсі?

Коліна очі світнули, і він мені відповів з радісним сміхом: "Братець, вирібайся! Є у нас у туалеті один такий хлопець, він в сусідній школі регулярно чпокнуваєся, може нам допоможе". Його слова мене потішили і збудили в моментальний ентузіазм.

Наступного дня, збираючись на уроки, я не міг стримати посмішки на обличчі. По прогулці в школі ніхто і не підозрював, що в мене в кишені прихована закладка, гарно замотана у папір. Весь день я не міг утриматися від думок про мою зустріч з геніальним наркоділлером.

Після останнього уроку, я зібрався з силами, направившись до туалету. Вже близько дверей я почув такий глухий шукачий голос: "Хто тут? Що ти тут робиш?".

Прихопив закладку і ховаючись за дверима кабінки, я відповів із ледь чутним хи-хи: "Та ну, нічого, шановний пане вчителю! Я тут нічого такого не роблю, просто шукаю туалетний папір, а вже повернусь до класу".

Але вчителю це не сподобалося, і він закричав, що він викличе директора. Я тепер розумію, що у мене була справжня смуга нещастя.

У директора була така гострозуба врода, природжена для порошку, і я відразу зрозумів, що моє Hardcore-життя в школі завершилось. Через кілька хвилин розмови з директором, мені було оголошено, що я вилучений, вигнаний з закладу освіти, через мої "занадто активні пошуки туалетного паперу".

Поки я виходив зі школи, мій гопніцький дух не дозволяв мені відчути сором або болісні почуття. Замість цього, я зітхнув з полегшенням, зберігаючи свою закладку у кишені. Ніхто не міг осягнути мою нову свободу і гарячий порошок, який чекав на мене.

Вранці наступного дня я знову зустрівся з Коляном, щоб знову розповісти йому свої новини. "Брат, вони вигнали мене зі школи, але не на довго! Мій внутрішній злодій уже планує нову чергову закладку, і тепер ми матимемо більше часу на серйозні Хардкорні тусовки!"

"Братець, ти неймовірний! І взагалі, я почував, що щось не так зі школою, нудило, аж ледве закінчив школу", - відповів мені Колян, теж випускник із золотим срібним медалем по людяності.

У нас був план. Все моє зріле життя виховане на закладках і хардкорному житті. І ми не збиралися зупинятися. Ми продовжували сміятися, проводити ночі в екстазі і цілодобових Хардкорні тусовочки. Ми були найкрутіші гопники в нашому місті, які не боялися Ацетаминофену, порошків або лікуватися хи-хи.

І наше найбільше задоволення полягало в тому, що ми могли побачити, як суспільство розуміє, що ми не просто гопники, а ми - херої нової епохи. Ми були нашими власними закладками, планували і виконували свої власні Hardcore-випробування, і ніхто не міг нас зупинити.

Ця моя історія - це крик душі, сповнений відчуттів і надії. Ми всі маємо свої закладки і відчуття шуги, але саме від нас залежить, як ми вміємо налаштуватися на життя і використовувати ці емоції для створення справжніх шедеврів. Як для мене, мої дні у школі - це закінчений етап, і тепер я готовий до нових пригод, нових тусовок і нових закладок у моєму житті. Хардкорні гопніки - завжди готові до випробувань і вигідних угод, які вимагають від нас неконвенційного мислення і впевненості у власних силах. Та нехай життя буде таким же хардкорним, як і ми самі!

Опа, все круто! Решила я как-то раз прикольно повеселиться и купить мефедрон. Вот такая команда – закладки! Как же без них быть? Долго мне пришлось шугануться, но наконец-то нашла кладмена. Этот пацан оказался весьма неплохой физиономией, всегда с закладками в наличии. Пообщались мы, договорились и я заказала пару граммчиков льда.

Мое наркотическое опьянение началось еще до того, как я купила этот лед. Не могла я смириться с тем, что жизнь просто пролетает мимо, и нужно чем-то насыщать свою пустоту. И вот, пока я ждала свою партию, решила поничкать. Ну что, погнали в лес на чай? Говорю я своему братишке-другану, а он мне: Да лан, давай отдохнем, братан! Тут же закупились поникой и поехали в сторону пригорода.

Настроение у меня было отличное, я уже начала ощущать легкое и радостное пока-все-окей. Вскоре кладмен дал знать, что он уже в городе и скоро подъедет. Нервничала я, конечно, а ведь никто не хочет импостера в своей жизни. Но все оказалось на уровне – курьер приехал, все проверил и отдал мои желанные закладки. Классные парни, эти кладмены, просто золото!

Приняла я первую дозу леда и понимаешь, это был прикольный кайф. Прокатилась на этой волне, почувствовала себя настоящей фиолетовой пантерой. Бегала где-то по крышам, наблюдала за всеми внизу, какими-то простыми какими-то сложными людьми, и все казалось таким странным и интересным одновременно.

А потом, знаешь, я встретила таких же сумасшедших, как и я, но немного безумнее. Да, это были мои любимые бомжи. Они всегда поддерживают хорошее настроение! В одном дворе, вся компания сидела на крыльце, качалась туда-сюда, смеялась, плясала под звуки далекой музыки. Я к ним присоединилась и все было весело до тех пор, пока не вспомнили, что у нас, оказывается, есть еще немного топчика.

Ну, ты понимаешь, мы тут же достали свои шприцы и начали дубаситься. Лед-то однозначно топ, но топчик – это совсем другое! После шприца, все стало ярче, границы смазывались. Мы какие-то сверхлюди стали, словно боги, которые могут все. Наше безумие дошло до таких пределов, что мы даже начали кричать на весь двор: Мы тут – силы зла! Не смейте с нами шутить, импотенты! И смеялись, смеялись мы долго и громко.

Но, конечно, все хорошее когда-то заканчивается. А у нас все закончилось, когда вдруг из темноты вышел какой-то импостер. Да, это был наш старый знакомый, который решил положить нас в зад! Сказал, что надо покурить понику и что лед – это для слабых. Ну, тут начался настоящий бой, где каждый защищал свою правду. Он пытался нас убедить, что марихуана – это все, что нужно, и все остальное – это глупости.

Но мы не слушали его, ибо были уверены, что топчик – это наш шанс стать лучше, счастливее и совершеннее. В итоге, мы выкинули его из компании и продолжили свое безумие. А потом уже все просто сбило с ног – кто-то пришел к нам с полицией, крича Эй, вы все задержаны! И тут началась настоящая драка.

Но даже в такой ситуации у меня не возникло страха, я смело отбивалась и даже задела одного копа в лицо. Правда, это был плохой ход, потому что он взял и достал свою дубинку. Но как только он подошел ближе, я с силой ударила его ногой в живот и побежала. Я была быстрее, чем кто-либо из них, и несмотря на наркотическое опьянение, смогла удрать от погони.

В итоге, провалилась я этой ночью так, что даже не помню, как оказалась дома. Прокрутила в голове все, что произошло, и осознала, что пора успокоиться. Ведь все эти закладки, лед, поника и топчик – это только часть жизни, и все равно приходится возвращаться в реальность. И надо быть осторожнее, чтобы не попасться на крючок полиции или в руки импостеров. В конце концов, жить свою жизнь – это важнее, чем пытаться убежать от нее с помощью наркотиков.